Страшним є добробут без душі

До України вперше завітав все­світньовідомий священик-монах, педагог, автор «Коротких історій для душі» Бруно Ферреро. Його глибокі притчі, які вже 15 років перекладають українською, стали справжніми бестселерами завдяки простоті, актуальним темам і «одвічним сюжетам».

Про притчі і потребу розповідати

Я потрохи роблю все, все з простотою. Я такий, який я є, і щасливий від того, ким я є. Ніколи не думав, що мої книги такі популярні в Україні. Вони дуже прості і ніколи не претендували бути якимось літературним здобутком. Значно легше писати розважальні історії, важче писати притчі, які мають чогось навчити.

Передусім ці книги були написані, щоби допомогти людям, які мають сьогодні найважчу роботу – розповідати, навчати. Історії, оповідання, притчі навертають, вони можуть змінити людину. Усі ми люди і всіх нас об’єднує це спільне відчуття людськості, спільне відчуття життя.

Простота – це той секрет, завдяки якому сьогодні можна чогось досягти. Ми мусимо віднайти певні речі, які необхідні, щоби комунікувати між собою. На жаль, молодь і старші більше не слухають.

Важливо віднайти своє коріння

Деякі історії повністю вигадані, деякі наполовину. Інші просто є в повітрі, їх потрібно лише зібрати. Від найдавніших часів люди почали передавати те, що хочуть сказати, короткими оповідками. Кожен народ має свої історії, які відображають його коріння. Сьогодні багато дітей, молоді – без коріння, бо їм не розповідають своєї історії. А кожна історія дарує тепло, дружбу.

Процес розповіді часто вартує значно більше, ніж сама історія, яку ми розповідаємо. Моїм обов’язком є видавати мінімум три історії в місяць. Таким є мій контракт – і так триває вже 40 років. Та я ще не закінчив писати. Напевно, і помру з думкою, що ще не закінчив історію (всміхається).

Життя і щастя

Життя дуже гарне і воно заслуговує на те, щоби прожити його достойно. Думаю, найкраще, що може бути з людиною, – це коли вона відчуває задоволення від життя. І дуже важливо вчитися від дітей. Є дуже багато речей, яких ми можемо у них навчитися. Христос у Євангелії чітко каже: якщо не станете як діти, не увійдете у Царство небесне.

Багатьом людям насправді простіше жити, вірячи, що не залишилося ніякої моралі. Але це такий егоїзм, який провокує ланцюгову реакцію і дуже багато шкоди. Тому що насправді почуття щастя виникає тоді, коли є спілкування, справедливість, свобода. Мораль – це не читати нотації, бо в цьому нічого приємного немає. Власне, багато хто віддаляється через такі постійні настанови, читання моралі. Мораль насправді – це радість жити. І ніколи не можна бути щасливими окремо.

Виховання дітей

Важливо комплексно виховувати дитину з настановою бути доброю людиною. Христос каже, що важлива річ, яку робить людина, – коли дарує життя. Це надзвичайно гарно. Тому важливо робити так, щоби це життя було реалізоване. Щоби це нове створіння, яке росте, жило щасливо, у гармонійному середовищі. Але щастя не залежить від речей, а від спілкування з людьми. Найгарніший дарунок, який можна зробити, – це, власне, подарувати себе, свою увагу. І діти це дуже добре знають.

Тільки виховання змінить світ. Ми, дорослі, маємо багато чого сказати дітям, але не кажемо. Наймудріша фраза у світі була промовлена дитиною, восьмирічною дівчинкою: «Якщо я тобі набридла, то нащо ти мене народила?» Тому у батьків завжди мусить бути відповідь на питання, для чого вони народжують дітей. Більшість із них просто відмахуються, чуючи це. Але для дитини дуже важливо почути відповідь. Важливо також давати відповіді на питання, чому ми живемо, що таке життя. Усі мусять зрозуміти свою ціль.

Важливо говорити дитині: «Я тебе люблю назавжди, попри все». Усе, що ви даєте, вам повернеться. Тому не бійтеся дарувати.

Якщо ми не навчимо дітей, що гарно вчитися, гарно молитися – це добре, то не матимемо майбутнього. Українці як нація підуть дуже далеко, бо тут багато молоді.

Криза і добробут

Зараз у світі криза. Її спричинив брак самоконтролю одного покоління. Коли людина має в руках кредитну картку, вона втрачає конт­роль. Життя – це відповідальність. Бути відповідальним означає давати відповіді.

Добробут сам собою не є погана річ. Але він повинен мати душу, відчуття справедливості. Усе християнське ніколи не є проти людини. Страшним є добробут без душі, який повертається проти людини.

Найбільша проблема людей – це егоїзм

Значно легше зневажати, складніше знайти правильні способи і підходи до людей. Любов між особами – це теж важка справа. Бо любити означає відмовитися від частинки себе. Та насправді найбільша проблема людей – це егоїзм.

Потрібно йти вперед. Річка гарна, бо вона постійно в русі. Але якщо вона зупиниться, то стане болотом. Особи, які не мають цілі, перестають іти, перетворюються на болото. Багато людей у цьому світі також рухаються дуже швидко, при цьому залишають свою душу позаду. Тому в багатьох є внутрішня порожнеча. Її не заповниш мобільним телефоном чи новим комп’ютером. Потрібно щось дуже людське, що може дати тільки людина.

Система цінностей

Справжня система цінностей будується на простих речах. Вистачить чогось одного, що можна назвати абсолютною цінністю, – і вона стане скелетом для інших. Хтось обирає найвищою цінністю гроші, тоді ця конструкція стає хиткою. Я обрав своєю цінністю абсолютну гідність людської особи. Важливою є людина, не речі. Коли маєш одну цінність, відразу прийдуть і інші – життя, екологія, мир, свобода, справедливість.

Проблему бачу в тому, що є перенасиченість речами. Спрацьовує тільки те, що можна побачити, до чого можна торкнутися, що можна взяти до рук. І для багатьох нормою є купити чи продати людину. Це абсолютно недопустимо та неприйнятно. Людська особа ніколи не може бути використана, в жодний спосіб.

Віра відкриває горизонти

Без церкви, спільноти віруючих, віра дуже швидко висихає. Людське «я» має потребу в інших. Як каже Ісус: «Де двоє чи троє збираються в моє ім’я, там я серед них». Насправді віра нічого не забирає. Вона навпаки відкриває горизонти і додає вічності. Вона не забирає в людини абсолютно ніякого життєвого досвіду. Господь є терпеливим і для Нього вистачить склянки води.

Свічку можна запалити лише іншою свічкою, яка горить. Сьогодні світ переповнює молодь, яка погасла. Вони знають усе про комп’ютери, але не мають вогню і не можуть його запалити.

За допомогою слів можна сказати багато брехні, очима – ні

Мій батько мало розповідав. Він був дуже скромним, але був прикладом у тому, що робив. Ніколи не втрачав надії, відваги. Що б не відбувалося, завжди казав, що ми можемо це виправити. Щоби досягти чогось у житті, потрібно мати доброго батька.

Завжди усім бажаю, щоби знайшли дорогу щастя і дісталися до неба. Бо там є місце для всіх.

Записала Олена Янковська
газета ZIK №37 (20 вересня 2012р.)